Сільська хата Неофіційний сайт села Білолісся

Ordinary mechanical replica watches are affected by the tide. You can use a few layers of toilet paper or a velvet that absorbs moisture to tightly wrap the swiss replica watches. Place it about 15 cm around a 40-watt electric bulb. Bake for about 30 minutes. The steam inside the replica watches uk can dissipate.. Do not directly bake your rolex replica watches close to the fire so as not to heat the watch.
Skip Navigation LinksІсторія>Книга "Нариси з історії села Акмангит (Білолісся)">Безвинна кров волає до неба

Микола Босенко.
"Нариси з історії села Акмангит (Білолісся)"

Безвинна кров волає до неба1

Лишилося 2,5 роки до кінця XX століття. Чи напилося воно крові? Скільки її випито? Усі спроби підрахунків жертв і оцінки кривавих подій століття – війн світових, визвольних, загарбницьких, громадянських, терорів білих чи червоних, репресій, наведення нового порядку тощо – виявилися неточними й упередженими. Автори здебільшого займалися підтасовкою фактів на догоду правлячим колам, золотому ідолу або своїм ідеологізованим групкам. Жертви оцінювалися приблизно, до плюс-мінус кілька мільйонів душ. Залежно від злоби дня, виставлялися напоказ одні факти і тенденційно замовчувалися інші...

Громадськість майже завжди вводилася в оману. А поки вона не знає достеменно всієї правди, немає гарантії того, що в XXI столітті перестане проливатися людська кров.

* * *

В очікуванні майбутніх сумлінних дослідників, спроможних подолати проблему на відстані, у масштабі країни чи світу, зупинимося на маленькій частині всесвіту – рідному селі.

Відкинемо всі пересуди. Що ми знаємо про румунський білий терор та жертви війн, про своїх невинно убієнних у XX столітті? Кажемо, що їх кількасот. А які їм імення і де їхні могили, щоб покласти хоча би пізні вінки? Цю проблему мала б вирішити школа під керівництвом викладача історії.

Зупинимося на трагічних подіях 1924 і 1941 років, коли наших селян розстрілювали без суду і слідства, щоб таким чином виховати покору владі.

Не торкаючись історії Татарбунарського повстання (попри численні публікації – до кінця недослідженої), згадаємо лише один епізод – арешт 35 селян в Акмангиті за підозрою в участі у повстанні.

Їх вивели на татарбунарський пагорб, двадцять трьох розстріляли, а тим, кого лишили в живих, запропонували підписати заздалегідь підготовлені протоколи допиту.

Серед розстріляних був Афанасій Григорович Липовий. У день трагедії його дев’ятнадцятирічна дружина Ірина Олексіївна народила на світ первістка – хлопчика Михайла (зараз він мешкає в селі Комишівка). Так батько й не побачив свого сина, а син не бачив свого батька.

Другий розстріляний, Петро Афанасійович Мельниченко, лишив удома вагітну сімнадцятирічну дружину Марію Родіонівну, яка згодом народила хлопчика Петра (козацькому роду нема переводу). Разом із чоловіком був розстріляний і її 19-річннй брат Роман Родіонович Пантазій. Забігаючи наперед, скажу, що і другий чоловік Марії Родіонівни Михайло Спиридонович Лисецький був розстріляний без суду і слідства 1941 року тими ж румунськими господарями краю. Отака жіноча доля в освіченому XX сторіччі!

Про кожного з розстріляних можна багато розказувати, так само, як про горе та сльози материнські, сирітські, вдовині. Не ріки – море пролилося.

А чи ходять 17 вересня учні школи на місце трагедії?

Один рік радянської влади розбудив у душах селян надію на краще життя, але вибухнула війна.

Першою жертвою війни серед мешканців села був Костянтин Олексійович Негін, 1895 року народження. Він загинув 23 червня 1941 року по дорозі в Сарату при нальоті ворожої авіації. Це була колоритна особистість. Агроном, прапорщик під час Першої світової, режисер самодіяльного українсько-російського театру в 20-30 роках.

Наприкінці липня прийшли румунські хрестоносці і знову вчинили криваву бійню жителям села. Спочатку розправилися з чотирма єврейськими родинами. Це була сім’я Йосифа Шмульовича з дружиною Сарою та двома синами – Володимиром і Фімою – учнями початкової школи. Друга сім’я – Йосифа Берга з дружиною. Це були старі й немічні люди. Третя сім’я – Самуїла Кранта з дружиною та сином. Четверта – Шика і Маня (на жаль, прізвища не пригадую). Вони прибули до села приблизно 1937-1938 року, здається, із Каушан. Усіх роздягли й розстріляли в кар’єрі на півдні села. Добивали штиками. Спотворені трупи залишили на поталу собакам.

Жадоба крові зростала. Згадали про учасників Татарбунарського повстання, що вже відбули покарання в румунських тюрмах і повернулися додому. Всіх зібрали і розстріляли. Серед них Івана Скляревича, Кузьму Левенцова, Володимира Горбенка, Никифора Мологу.

Схопили і розстріляли Гаврила Яковича Горбенка і його дружину Тетяну Іллівну. Їхня провина лише в тому, що вони були батьками Гурія, активного політичного борця проти окупаційної румунської влади.

Після розстрілу в лісосмузі на околиці села групи селян одна із жертв – Сава Васильович Мельниченко – з простріляними грудьми вночі опритомнів і прийшов додому. На ранок з’явилися жандарми. Син Іван, 15-ти років, запряг коней і відвіз батька під конвоєм на жандармський пост, звідки той уже не повернувся...

Досі історія не знала, щоб одну людину розстрілювали двічі.

Нині син Мельниченка – Іван Савович – інвалід І групи, учасник війни, сліпий, без ноги...

Убивства тривали впродовж усієї окупації. Так 1942 чи 1943 року нізащо розстріляли старого коваля Сильвестра Павловського і його сина Ілька, а 1944-го застрелили в полі Юхима Григоровича Бея, і з ним двох військовополонених.

Усі жертви були людьми порядними й безвинними. А ті, що стріляли в неозброєних, не мають права називатися людьми. Серед них румунські жандарми та жандармські лакузи. Не називатимемо їхніх імен. Убивці порушили п’яту біблійну заповідь: Не убий. Вони не покаялися, вони не були покарані. Бог їм суддя. А людське всепрощення не знає меж.


1 Опублікована в газеті «Колхозное слово», № 72 від 20 вересня 1997 р.

Розробка та хостинг: HostingASP © Copyright www.bilolissia.org Ця адреса e-mail захищена від спам-ботів. Щоб побачити її, необхідно включити Java-Script