Сільська хата Неофіційний сайт села Білолісся

Ordinary mechanical replica watches are affected by the tide. You can use a few layers of toilet paper or a velvet that absorbs moisture to tightly wrap the swiss replica watches. Place it about 15 cm around a 40-watt electric bulb. Bake for about 30 minutes. The steam inside the replica watches uk can dissipate.. Do not directly bake your rolex replica watches close to the fire so as not to heat the watch.
Skip Navigation LinksІсторія>Книга "Нариси з історії села Акмангит (Білолісся)">Коло джерел народної освіти

Микола Босенко.
"Нариси з історії села Акмангит (Білолісся)"

Коло джерел народної освіти1

Відразу після утворення Дунайського козацького війська (1828 р.) перед керівництвом постало питання про відкриття в станицях початкових училищ для дітей нижніх чинів. Намагання керівництва збігалося з прагненням до освіти самих козаків, які ще від зруйнування Дніпровської Січі вже не в першому поколінні блукали по світу і розгубили своїх письменних напутників. Мандрівні ж дяки, це українське вчительство сковородинського гарту XVIII ст., сюди, в турецькі бессарабські краї, забрідало рідко. Нечисленні освітні осередки при церквах дбали в основному про підготовку потрібних для богослужіння читців. Лише батьки не припиняли свою віковічну виховну діяльність: навчали дітей рідної мови, передавали їм трудові навички, моральні норми, звичаї, релігійні вірування. Книжкова ж премудрість для простих людей зоставалася за сімома замками.

Та обіцяну керівництвом школу довелося ще зачекати. На козацькі станиці, як та кара небесна, звалилися один за одним стихійні лиха. 1828 і 1829 років – нашестя саранчі, 1831 – епідемія холери, потім три роки поспіль – страшна посуха (1832, 1833 і 1834 рр.). А козаки в цей час постійно перебували в полках і далеких походах: 1831 року – проти польських повстанців у складі балтського загону, 1833 і 1834 – допомагали турецькому султанові проти заколоту Єгипетського паші (в розпорядженні генерала Кисельова у Бухаресті).

У станиці Акмангит тим часом панували голод і злидні, а сама станиця являла собою жалюгідне видовище.

1835 року щедро вродила земля, козаки повернулися із походів і стали служити на кордонах уздовж бессарабського узбережжя Чорного моря, недалеко від домівок. Життя поступово входило в свою колію. Повернулися до питання про школу.

На початку 1835 року генерал-губернатор дозволив відкрити в Акмангиті початкове училище і призначити вчителем губернського секретаря Дединенка. Через якесь непорозуміння той відмовився від посади. Пошуки нового вчителя затягнулися, і лише в жовтні до викладання були залучені зауряд-хорунжий Максим Іванович Недзельський із платнею 200 руб. на рік і священик Осип Чепель із платнею 100 руб.

На початку грудня, щойно діти звільнилися від польових робіт, розпочалося навчання 22 учнів. Запис учнів тривав, і невдовзі їх стало 35.

Із підручників в училищі були: російський буквар, російська граматика, арифметика, священна історія, а також коротка географія. 27 березня 1836 р. генералгубернатор граф Михайло Семенович Воронцов пожертвував Акмангитському училищу підручники: «Российская грамматика» – 6 екз., «Арифметика» – 6 екз., «Краткая священная история» – 12 екз., «Краткая география» – 6 екз. Від підполковника Звєрєва, начальника Дунайського козачого війська, надійшли: «Российские буквари» – 19 екз. та «Краткая метода ланкастеровской школы»2 – 1 екз. Наявність таких підручників свідчила про те, що його програма відрізнялася від програми тодішніх церковнопарафіяльних шкіл, в яких окрасою було слов’янське читання, церковні співи та молитви.

Панівна верхівка Росії, налякана повстанням декабристів, запровадила 1828 року новий шкільний статут, який значно обмежив можливість загальної освіти. «Навчання народу грамоті завдасть йому більше шкоди, ніж користі», – так думав тодішній міністр народної освіти Шишков.

В Акмангитському училищі термін навчання був спочатку дворічним, потім став трирічним. Училище було на утриманні станичної громади.

15 липня 1837 року в Акмангитському училищі відбувся перший публічний випускний екзамен у присутності всіх батьків і наказного отамана генерал-майора Станіслава Василевського. Учні були «підтягнуті і чисті тілом». Кращим із них були вручені похвальні грамоти. 3 серпня того ж року були відправлені в Одесу генерал-губернатору графу М.С. Воронцову учнівські роботи з краснопису.

Згодом відкриті початкові училища в інших станицях війська: у Волонтирівці – 1838 року, в Старокозачому – 1839. Акмангитське училище спочатку розміщувалося в штабних приміщеннях, а з 1843 року перейшло в новоспоруджений будинок під одним дахом зі станичним правлінням. В училищі було три розряди: 3-й, 2-й, 1-й. Без значних програмних і організаційних змін заклад проіснував до скасування війська 1868 року і після цього ще кілька років (до 1873 р.). Кращі випускники училища на службі вибивалися в урядники, а деякі навіть – в зауряд-офіцери.

Під час Другої світової війни і фашистської окупації сільський юнак Анатолій К. Спиній 2 червня 1942 року записав до свого щоденника розмову з колишнім учнем Акмангитського училища Іваном Євдокимовичем Григоренком (він там навчався наприкінці 60-х рр. XIX ст.). Уривок оповіді дідуся не можу не навести:

«Учні (тільки хлопчики) навчалися три роки. Всі три розряди займалися в одній кімнаті. Лав не вистачало, сиділи на підвіконнях і всюди. Дітей суворо карали, найчастіше за порушення дисципліни: били прутом (лозиною) по долонях, ставили навколішки на дрібні камінці. Практикувалися і більш витончені способи покарання. Оскільки учні були стрижені «під скобку», то за першу провину вистригали збоку невелику латку, при повторенні вистригали півголови, на третій – стригли наголо. Таких, помічених, на вулиці піддавали загальному глуму, а вдома перепадало ще й від батьків. Діти часто тікали зі школи, їх туди нічого не вабило».

Додам від себе, що тілесні покарання були заборонені в Росії Кримінальним положенням 1845 року, а фактично вони практикувалися ще досить довго.

1873 року Акмангитське училище було перетворене на початкову однокласну школу міністерства народної освіти з трирічним строком навчання. Того ж року єпископ Кишинівський і Хотинський Павло (запеклий русифікатор, молдавськими церковними книгами опалював свою резиденцію) відвідав з інспекторським візитом Акмангитську школу, персонально опитував учнів. Особливі вимоги пред’являв закону божому та російській мові. Обіцяв відкрити церковнопарафіяльну школу для дівчаток.

Цього часу в містечках і великих селах відкривалися міністерські двокласні школи з п’ятирічним строком навчання, а ще більше – церковнопарафіяльні під егідою духівництва.

Усі ці школи були тупиковими, тобто не забезпечували наступності між ними і середньою школою (гімназією) і далі – університетом. Це було однією зі штучних перешкод на шляху до освіти для простих людей. Існували ще й перешкоди станові, матеріальні й т. ін.

Учителів для початкових шкіл підбирали не стільки за освітою, скільки за благонадійністю. Навчання проводилося виключно російською мовою, за винятком німецьких колоній, де діти навчалися рідною мовою. 1872 року на базі козацького військового училища в Миколаївці-Новоросійській (Байрамчі) була відкрита перша в Бессарабській губернії Учительська семінарія з трирічним строком навчання, яка готувала народних учителів. Згодом семінарія була переведена в Аккерман. До вступних екзаменів допускалися юнаки 16-18 років після закінчення двокласних шкіл за наявності свідоцтва про «благонравіє» від священика або поліції.

Учителів для німецьких шкіл готувало Сарато-Вернерівське училище.

Перепис населення 1897 року виявив у Росії грамотних серед чоловіків 29,3%, серед жінок – 13,1%, а в середньому – 21,1%. У той самий час грамотність у Бельгії становила 99,8%, в Германії – 98%, Швеції – 97,8%, Англії – 92%, Франції – 85% і т. ін. У згаданих країнах діяв закон про обов’язкову семирічну освіту, отже Росія відставала і в рівні освіти. Яка колосальна народна розумова енергія була загублена намарне!

На 1 січня 1906 року в селі Акмангит діяли такі навчальні заклади: одна міністерська однокласна школа (вчителів – 2, учнів – 160), дві однокласні церковнопарафіяльні школи, одна із них жіноча (вчителів – 3, учнів – 161). Число дітей шкільного віку – 432, навчанням не були охоплені 111 дітей. У зв’язку з переходом на обов’язкове початкове навчання в Акмангиті передбачалося будівництво додаткових шкільних площ на 208 дітей і збільшення числа вчителів.

1917-1918 навчального року в Акмангитських школах було впроваджене навчання рідною українською мовою! Але ця велика радість була нетривалою. Скориставшись складним внутрішнім становищем в Україні, румунська армія збройно окупувала наші землі, щоб згодом за допомогою Кишинівських самозваних верховодів і розв’язаним терором приєднати її до «Великої Румунії».

Почалася активна румунізація школи і всього населення, а українська мова була оголошена більшовицькою. Протести глушилися розстрілами. Майже всі вчителі Аккерманського повіту (незалежно від етнічного походження) відмовилися від присяги на вірність королю і були вигнані зі шкіл. Без права на пенсію, а їх було 132 особи... Серед них і Акмангитські вчителі: Дмитро Митрофанович Сердюк, Зінаїда Василівна Галузинська, Федір Васильович Яламов. На їхні місця прислали вчителів зі старого королівства, так званих «солдатів нації».

Навчання чужинською мовою зробило населення фактично суцільно безграмотним. Без відповідного оточення на вивчення мови витрачалося 2-3 роки, а засвоєння інших предметів програми гальмувалося. Після школи така грамота швидко забувалася, і діти лишалися неписьменними.

Тяжкий шлях до освіти пройшли люди нашого села і цілого краю. Право всіх громадян на безкоштовну освіту рідною мовою і вільний вибір професії забезпечила лише радянська система освіти. Якщо ми її не збережемо і не розвинемо – наслідки будуть сумними...


1 Стаття написана до 165-річчя Білоліської (Акмангитської) школи. Опублікована в газеті «Колхозное слово», № 98 (7222) від 13 грудня 2000 р.
2 Ланкастерська система або система взаємного навчання – методика, за якою старші та більш обізнані учні під керівництвом учителя проводили заняття з молодшими (Прим. ред.).

Розробка та хостинг: HostingASP © Copyright www.bilolissia.org Ця адреса e-mail захищена від спам-ботів. Щоб побачити її, необхідно включити Java-Script