Сільська хата Неофіційний сайт села Білолісся

Ordinary mechanical replica watches are affected by the tide. You can use a few layers of toilet paper or a velvet that absorbs moisture to tightly wrap the swiss replica watches. Place it about 15 cm around a 40-watt electric bulb. Bake for about 30 minutes. The steam inside the replica watches uk can dissipate.. Do not directly bake your rolex replica watches close to the fire so as not to heat the watch.
Skip Navigation LinksІсторія>Книга "Нариси з історії села Акмангит (Білолісся)">Скривджені, але не скорені

Микола Босенко.
"Нариси з історії села Акмангит (Білолісся)"

75-річчю Татарбунарського повстання присвячується

Скривджені, але не скорені1

Стихійний селянський бунт у селі Миколаївка 11 вересня 1924 року, який вибухнув після вбивства румунським жандармом селянина Ткаченка, сколихнув усе населення півдня Бессарабії і призвів до Татарбунарського повстання.

Мабуть, не всі селяни були поінформовані про події світової політики на той час, в тому числі про Віденський конгрес березня 1924 року, на якому румунський уряд відхилив запропонований радянською стороною плебісцит (референдум), але всі випробували на власній шкірі принади румунського колоніального режиму – терор, соціальне і національне безправ’я, корумпованість урядовців, нескінченні побори й податки...

1924 рік видався посушливим і неврожайним. Та це не перешкодило зграї збирачів податків (перчепторів) накинутися на селян із конфіскацією скудного врожаю в рахунок сплати податків. Поспішали, щоб люди не встигли спожити свій хліб собі на харч.

Гнів, обурення і розпач охопив широкі верстви сільського населення. Селяни безрозсудно хапалися за зброю, коси, вила, сокири, щоб відстояти своє майно і своє право на достойне існування під сонцем.

Румунський уряд кинув проти селян усю міць свого репресивного державного апарату – поліцію, жандармерію, армію. Перемогу уряду було визначено наперед.

Мої земляки – селяни села Акмангит – не зосталися осторонь подій. 16 вересня вони вигнали із села жандармів і представників влади, а нотаря Буланчу, який учинив збройний опір, вимушені були застрелити. В цей час із Татарбунар прибув загін повстанців на чолі з Кольцовим (Бежаном). У складі цього загону вони брали участь у сутичках із жандармами під Михайлівкою і Камчиком, в інших місцях. Після поразки повстання розійшлися хто куди. Більшість повернулися додому, не відчуваючи за собою великої провини перед владою.

Іншої думки додержувалися керівники каральних загонів. Вдершись до села, п’яне вояцтво почало палити хати бунтівників, провадити арешти й екзекуції. Тільки 19 вересня в Акмангиті було заарештовано 35 селян. Більшість із них розстріляли без суду того ж самого дня.

Запишемо на скрижалях історії їхні імена:2

Прізвище, ім’я, по батьковіВік№ свід.Дата смерті
1Липовий Афанасій Григорович253219.09.1924
2Гетманенко Іван Кононович213319.09.1924
3Сивокінь Павло Тимофійович493419.09.1924
4Пислар Олексій Михайлович193519.09.1924
5Пантазій Роман Родіонович193619.09.1924
6Якушенко Георгій Григорович563719.09.1924
7Максименко Іван Дорофійович223819.09.1924
8Чорнобай Федір Софронович183919.09.1924
9Стогній Федір Григорович354019.09.1924
10Ливинський Феодосій Іванович324119.09.1924
11Доброжан Ісак Васильович294219.09.1924
12Ткаченко Федір Антонович294319.09.1924
13Баранчук Спиридон Іванович294519.09.1924
14Шеремет Омелян Данилович344419.09.1924
15Соловей Василь Григорович174619.09.1924
16Доброжан Матвій Васильович184719.09.1924
17Кондой Данило Семенович274819.09.1924
18Мельниченко Петро Афанасійович214919.09.1924
19Албул Григорій Федорович205019.09.1924
20Гоженко Антон Данилович385119.09.1924
21Яценко Влас Тимофійович515219.09.1924

В архіві зберігаються копії свідоцтв про смерть, підписані приходським священиком Сербовим і псаломщиком Кострицьким. У графі причина смерті зазначено: ...убитий пострілом під час боїв у повстанні у вересні 1924 року. Відносно причини смерті, відверто скажемо, духовні особи злукавили. В інших селах про причину смерті безвинних жертв писали: застрілений при спробі втечі з-під конвою. Це було улюблене формулювання жандармських катів.

Як було викрито на судовому процесі, не всі жертви були обліковані в актах громадянського стану, і тепер ми вже не знаємо їхніх імен.

Арешти, допити і знущання продовжувалися кілька місяців. Під час попереднього слідства повстанці демонстрували мужність і непохитність, презирство до окупаційного режиму.

Не визнали своєї провини на попередньому слідстві під тортурами і загрозою смерті жителі Акмангита: Юхим Білий, Іван Білий, Микита Білий, Кирило Козаченко, Омелян Кравченко, Тарас Криворученко, Федір Лисенюк, Фома Мунтян, Костянтин Руденко, Петро Сивокінь, Іван Стогній, Йосип Яценко, Федот Яценко.

Житель села Акмангит Дмитро Сивокінь, якого земляки якийсь час переховували від переслідування жандармів, зазнав на слідстві нелюдських катувань, але все-одно не виказав своїх спільників.

Каземати Кишинівського тюремного замку на початку 1925 року були переповнені запідозреними у повстанні селянами. Тут проводив допити і знущання судовий слідчий.

Ось витяг з протоколу від 24 лютого 1925 року допиту підсудного Юхима Білого, 46 років, коваля із села Акмангит.

1. Ти обвинувачуєшся у злочині проти безпеки румунської держави, був у зв’язку з агентами радянського уряду.

Відповідь: Не визнаю своєї провини.

2. Хто входив до складу ревкому села Акмангит?

Відповідь: Не знаю.

3. Хто брав участь у боях проти румунських військ?.

Відповідь: Не знаю.

4. Ти брав участь у нараді на квартирі Лігостаєва 16 вересня 1924 року разом з Григорієм Лісним та іншими?.

Відповідь: Ні.

5. Ти записався у ревком?.

Відповідь: Ні.

6. Що-небудь хочеш сказати?

Відповідь: Ні.

Подібні відповіді дали жителі Акмангита: Іван Гойман, Семен Іванов, Іван Лисецький, Микита Білий, Тарас Криворученко, Захарій Сивокінь та ін. Гаврило Лігостаєв додав, що всі визнання на попередньому слідстві були добуті через побиття, знущання і під загрозою смерті [52].

А це зразок стандартного обвинувачення підсудного: Георгій Драгомарецький, будучи румуном3 із села Акмангит... обвинувачується в злочині, передбаченому статтею 66 карного кодексу за те, що в день 16 вересня 1924 року, з приводу повстання в селі Акмангит підняв зброю проти румунської держави. Вищеназваний обвинувачений ще винен у злочині проти безпеки держави – стаття 67 карного кодексу за те, що протягом 1924 року, будучи членом революційної організації цього села, установив зв’язок з агентами уряду із Росії, вигадуючи різні підступи з метою провокування війни, повалення форми правління і окупації румунської території і таке інше.

Найсвітліші голови світової інтелігенції підняли свій голос протесту проти кривавої розправи над селянами Бессарабії. Серед них Альберт Енштейн, Бернард Шоу, Ентон Сінклер, Зденек Неєдли, Максим Горький, Ромен Роллан, Теодор Драйзер, Томас Манн та ін.

Протестували робітничі і селянські організації багатьох країн світу. Під тиском світової громадської думки уряд вимушений був податися назад і виплутуватися із халепи, в яку потрапив унаслідок неадекватних репресивних заходів. За наказом командувача III корпусу від 11 серпня 1925 року було звільнено велику групу підозрюваних, у тому числі жителів Акмангита Олександра Бея, Юхима Білого, Микиту Білого, Івана Гоймана, Володимира Горбенка, Семена Іванова, Тараса Криворученка, Герасима Левенцова, Гаврила Лігостаєва, Івана Лисецького, Олександра Мурзина, Олексія Ткаченка, Федора Судакова, Гаврила Слюсаренка. У наказі зазначалося, що внаслідок розслідування не було виявлено достатніх доказів їхньої провини.

24 серпня 1925 року військовий трибунал III армійського корпусу розпочав славнозвісний процес 500 над учасниками Татарбунарського повстання. Уряд готував грандіозний судовий спектакль.

Продажна преса з подачі уряду не переставала галасувати про вторгнення 1924 року на територію Бессарабії радянських військових загонів.

Відомий румунський юрист, генеральний секретар Ліги прав людини К.Г. Коста-Фору у своїй промові на процесі 25 листопада 1925 року в присутності Анрі Барбюса відхилив твердження уряду Бретіану про вторгнення: Йдеться про звичайний місцевий бунт. Якби було вторгнення, були б і полонені. Нема жодного. Я правильно кажу, пане прокуроре?.. Піднялися люди проти страждань і несправедливості... І я б повстав на їхньому місці. Мораль і право на стороні людини, яка повстає проти неправди і гніту.

Версія уряду була надуманою, якщо не сказати брутальною. Пізніше у своїй книзі «Кати» Анрі Барбюс назве К.Г. КостаФору великою людиною.

Фашистські молодчики вчинили 10 грудня 1925 року замах на життя 70-річного Коста-Фору. У тяжкому стані він був інтернований до госпіталю з діагнозом струс мозку від ударів кастетами по голові.

Інші прогресивні адвокати, такі як Євген Еліад Роминул, що захищав Акмангитську групу, Панаїт Попович, К. Парасківеску-Белчану та інші блискуче викрили необґрунтованість тверджень прокурорів і слідчих.

Вимога прокурора про застосування вищої кари до всіх підсудних не була прийнята до уваги складом трибуналу. Вироком від 2 грудня 1925 року засуджено до різних строків каторги або ув’язнення 85 учасників повстання, в тому числі мешканців Акмангита: Пилипа Гоженка – до 5 років каторги, Георгія Драгомарецького – до 2 років тюрми, Євдокима Колота – до 1 року тюрми, Дмитра Сивоконя – до 1 року тюрми, Федора Стогнія – до 1 року тюрми, Василя Яценка – до 2 років тюрми і кожного по 1 000 лей відшкодування державних витрат.

Серед виправданих мешканців Акмангита: Степан Гоженко, Кузьма Левенцов, Іларіон Лисецький, Григорій Лісний, Михайло Снігур, Гаврило Ткаченко.

Іван Микитович Галузинський 
з групою політв’язнів

Громадськість на цьому не заспокоїлася і, подолавши неймовірні перепони, домоглася того, щоб 1936 року притягнути до суду в Галацах групу жандармських офіцерів і молодших чинів за злочини проти бессарабських селян 1924 року. На процесі був присутній румунський письменник Александру Сахія. Свої враження від почутого він описав у памфлеті «Татарбунари», надрукованому в Румунії лише по війні.

Слід додати, що деякі з активістів опору були заарештовані ще до початку повстання. Серед них наш односелець Іван Микитович Галузинський (1901-1940 рр.). Пізніше, 12 лютого 1925 року, військовий трибунал виніс вирок за злочини проти румунської держави та шпіонаж групі з 45 чоловік, у тому числі з Акмангита:

Івану Галузинському – 10 років в’язниці та 5 000 лей штрафу;

Юхиму Лозі – 5 років та 1 000 лей штрафу;

Федору Яламову – 4 роки та 1 000 лей штрафу;

Мирону Доброжану – 4 роки та 1 000 лей штрафу;

Марії Жулай – 2 роки та 1 000 лей штрафу;

Пантелію Завальному – 2 роки та 1 000 лей штрафу;

Амбросію Скляревичу – 5 років заочно.

Іван Микитович Галузинський відбув свій строк покарання, а 1935 року був заарештований повторно. Восени 1940 року його вбили під виглядом нібито обвалу при землетрусі.

Скривджені і зневажені, але не скорені, селяни Бессарабії довели свою готовність до жертовності в ім’я перемоги добра над злом.


1 Опублікована в газеті «Колхозное слово», № 72 (7083) від 15 вересня 1999 р.
2 Список складений А. Білим за даними метричної книги Татарбунарського архіву та М. Босенком за даними Національного архіву Республіки Молдова [53] (Прим. ред.).
3 Усіх підсудних вважали румунами (за громадянством).
4 Фотографія зберігається в музеї Татарбунарського повстання в м. Татарбунари.

Розробка та хостинг: HostingASP © Copyright www.bilolissia.org Ця адреса e-mail захищена від спам-ботів. Щоб побачити її, необхідно включити Java-Script