Микола Босенко.
"Нариси з історії села Акмангит (Білолісся)"

Вступ

Еней тут поселив свій рід

На схилі віку все частіше згадуються покинутий за молодих літ поріг батьківської хати, широкі обрії степового села серед золотих ланів, стежина понад берегом річки Сарата, що вела на луки мальовничого «селища», де таємниче шуміли комиші, колихані подувом леготу, а крислаті верби схиляли свої гнучкі віти до самого видного лона.

Погожими ранками літньої пори сюди долітав малиновий передзвін сільської церкви, а в надвечір’я лунали тужливі пісні дівочого гурту. Хлопці здалека прислухалися до співу: і їм ввижалося, ніби там співають річкові красуні-русалки, і вони не насмілювалися їх сполохувати.

Згадуються розкидані серед степу, як барвисті оази, баштанні і виноградні баги зі сторожами на вишках коло куренів, що пильно виглядали подорожніх, аби пригостити їх дарами полудневого літа...

Ніколи не зникнуть з-перед очей образи наших батьків, ці сущі ікони, перед якими благоговійно схиляємо свої буйні голови.

Там понині блукають тіні забутих предків, там наша мала батьківщина, наш втрачений земний рай...

Мимоволі згадується (бодай перестало) і земне пекло в тім селі, де безвинно каралися покоління статечних працелюбних степовиків, молячи у Бога праведного кращої долі для нащадків...

Цей рай і це пекло - не плід ностальгічного марення, вони мають конкретну назву і місце - село Білолісся, яке до грудня 1945 року називалося Акмангитом.

Обставини заснування села і процес заміни татарського населення українським людом, можливість їхнього спільного проживання досі досконально не вивчені. Це завдання для майбутніх добросовісних дослідників. А поки що обмежимося вже вивченими фактами.